Керамічна плитка один з найдавніших будівельних матеріалів, який нараховує тисячолітню історію, і нині не тільки не виходить з моди, але й удосконалюється з року в рік. Не дивлячись на появу багатьох сучасних матеріалів, використання глазурованої керамічної плитки так і залишається найбільш практичним способом створення красивої та водовідштовхуючої поверхні. Плитки міцні, тверді, негорючі, вогнетривкі, гігієнічні та легкі в прибиранні, що робить їх прекрасним оздоблювальним матеріалом. А завдяки зусиллям художників та дизайнерів облицювання стін та підлоги дозволяє отримати вражаючі декоративні ефекти - наприклад “під паркет”, “під камінь”, під інші натуральні матеріали або керамічний мармур з дзеркальною поверхнею.

Нескінченне поле для фантазій відкрилось з появою мармурної та мозаїчної плитки. Хоча ще Ломоносов працював над створенням мозаїчних панно, тільки останнім часом мозаїка стала використовуватись в інтер”єрах квартир та офісів, басейнах. Керамічна плитка – практичний матеріал для оздоблення фасадів, за допомогою якого можна підкреслити індивідуальність котеджу або багатоповерхової будівлі.

Процес облицювання підлоги керамікою був відомий ще в Стародавньому Римі. Розквіту він досяг в І столітті, а в ХVІІ столітті в Венеції з”явилась кераміка з вкрапленнями кольорового скла і навіть дорогоцінним камінням. І сьогодні для дизайну розкішних інтер”єрів використовується суперміцний зносо- і морозостійкий керамічний граніт, прикрашений смальтою.

Найбільш відомим різновидом керамічного покриття є кахель, плитка з глазурованою лицьовою стороною, красива скловидна поверхня якої високо цінувалась ще з давніх часів. Керамічна плитка була одним з будівельних матеріалів в Стародавньому Єгипті, Халдеї, Ассірії та Римі. Вже тоді керамічну плитку використовували не тільки з чисто декоративною, але і з практичною метою – її можна побачити в стародавніх храмах і банях, що збереглися, в базиліках і на ринках – словом, в місцях масового скупчення народу. В любих приміщеннях, громадських чи приватних, плитка служила визначним елементом обстановки. Щоб переконатись в цьому, достатньо відвідати берлінський музей „Пергамон”, де до цього часу можна милуватись на чудову зелену і синю глазур плиток, які прикрашали ворота Іштар у Вавилоні багато тисяч років тому.

Найбільше визнання керамічне оздоблення в стародавні часи отримало в ісламському світі. Зелена і біла глазур прикрашала мусульманські мінарети, вподобляючи оздобленню могили пророка Магомета в Медині.

Пізньо-римська, вестготська, мусульманська і єврейська естетичні традиції, посилені  впливом християнського символізму, подарували прекрасні приклади використання будівельної кераміки в палаці Альгамбра, в Гранаді , і в  толедських синагогах. По цих виробах добре простежується еволюція керамічного дизайну в напрямі більшої витонченості геометричних форм.

Дизайн і сама технологія були переглянуті в епоху Відродження, коли центром виробництва стала Севілья. З розповсюдженням стилю барокко керамічне виробництво з новою силою відновилось на узбережжі Іспанії, на території Валенсії. Прикладом може служити Королівський завод кераміки графа Аранди в місті Алькора і багаточисленні мануфактури самої Валенсії, які поступово переходили на масове виробництво.

Справжній бум кераміки в архітектурі стався лише в роки розквіту каталонського модернізму. Після всесвітньої виставки в Барселоні в 1888 р., будівля теперішнього зоологічного музею, спершу задумана як кафе, була перетворена в першу Школу модерністського дизайну під назвою „Tres dragons” (Три дракона). То був час, коли заможна каталонська та валенсійська буржуазія освоювала „новий стиль” таких архітекторів, як Гауді і Доменек-і-Монтанер, який сьогодні сприймається нами як основна визначна риса  цих міст. Дуже швидко відмінною рисою „нового стилю” стала архітектурна еклектика, в якій важливе місце заняли кольори і форми керамічних покрить, особливо керамічної ”битої” мозаїки, яка відома під назвою „тренкадіс”.

В наші дні широкий вибір керамічних матеріалів робить можливим використання кераміки для найрізноманітніших завдань та інтер”єрів. Продукція керамічної промисловості стала значно різноманітніша та популярніша серед споживачів завдяки новим технологіям, автоматизації виробництва, постійному підвищенню якості виробів, розробці нових функцій, форм, розмірів, рельєфів.

Керамічна плитка представляє собою тонкі пластини, що найчастіше використовуються для облицювання стін та підлоги. Виготовляється із глини різного складу та інших неорганічних речовин, які спершу подрібнюються або змішуються, потім формуються і сушаться або обпалюються при температурах, необхідних для досягнення визначених властивостей.

Виготовлення керамічної плитки.

Процес виготовлення керамічних плиток починається із видобування глини. Склад глини, що зустрічається в природі, як правило, не придатний для виготовлення виробів. До глини домішують добавки наприклад, кварцовий пісок, польовий шпат або шамот, змішують глину різних сортів.

При виготовленні керамічних плиток маса формується на стрічковому пресі в пластини, що з”єднані попарно. Потім пластини обрізаються. Після сушки в тунельній сушилці пластини покривають глазур”ю і обпалюють при високих температурах.

Після обпалювання парні пластини розділяються механічним способом.

Керамічні плитки для підлоги формують пресуванням під високим тиском із порошкоподібної мілкозернистої маси. Масу висушують в процесі формування. Після сушильного пресу керамічні плитки покривають глазур”ю і обпалюють при температурі 1200. Керамічні плитки для підлоги виготовляють глазурованими і неглазурованими. „Черепки”, тобто неглазуровані плитки можуть бути світлими  або кольоровими.

Керамічні плитки, які обпалюються при більш низькій температурі – біля 850-1000 градусів по Цельсію, володіють більш високим водопоглинанням і меншою міцністю. Вони бувають тільки глазурованими і не підходять для поверхонь, які підлягають дії низьких температур.

Останній етап виробництва – сортування по сорту, причому плитки і пластини 2-го сорту можуть мати незначні дефекти кромки поверхні і відмінності в відтінках, для 3-го сорту також допускаються відхилення розмірів в межах норми.

Класифікація

Плитки бувають:

• Пресованими або екструдованими. Пресовані виготовляються з порошкоподібної суміші (глина, пісок і інші природні матеріали, що формуються під пресом. Екструдовані – з тістоподібної маси, формування якої проходить через екструдер - агрегат, який працює по принципу м”ясорубки;
• Глазуровані або не покриті емаллю. Глазуровані плитки мають поверхню, яка покрита шаром кольорового скла, що придає їм не тільки красивий вигляд, але й твердість та водонепроникність. Неемальовані плитки однорідні по складу і, як правило, не мають декоративних малюнків;
• Зі щільною або пористою основою. Від пористості плитки залежить одна з головних її характеристик – водопоглинання (чим більша пористість основи, тим вище водопоглинання плитки).

Водопоглинання є тим критерієм, який визначає багато технічних і експлуатаційних характеристик плитки. Так, низьке водопоглинання гарантує більш високу морозостійкість плитки. Міцність покриття підлоги, що виконане із взірців з низьким водопоглинанням, буде набагато вища, ніж з плиток з такою ж товщиною з пористою структурою. Присутність води може піддати плиточне покриття серйозному випробуванню. Затримуючись в порах плитки, вона просочується в нижній шар або збирається в швах, а при пониженні температури замерзає. Об”єм її при цьому розширюється і створює сильний натяг як в самій плитці, так і в нижньому шарі. При кожному наступному замерзанні можуть з”явитись тріщини, сколи і характерні злами. Отже, плитка зі щільною структурою і дуже низькою пористістю (наприклад керамічний граніт) дає прекрасний результат.

Якщо пори мають форму спіралі, то вся сила льоду буде діяти на внутрішню структуру плитки, поступово руйнуючи її. Якщо ж отвір пор широкий, то збільшення об”єму викличе навантаження тільки в зовнішньому шарі. Треба відмітити, що більша частина плитки, що є в продажу, виготовлена методом пресування, а для такого типу формування характерні пори першого типу.

Які  переваги  має керамічна  плитки перед іншими облицювальними матеріалами?

Керамічна плитка сьогодні зустрічається всюди в приватних будинках (кухня, ванна кімната, підлоги, тераси...), в громадських місцях (фасади будівель, кафе, магазини...), а також в промисловості, де цінуються гігієнічні властивості, міцність і надійність кераміки.

Перевага керамічної плитки перед іншими матеріалами:

• Естетика. Керамічна плитка має однорідні сорторозміри і зовнішній вигляд, дозволяє комбінувати форми та кольори, підходить до різноманітних типів інкрустації. Керамічна плитка служить одночасно і захисним покриттям і прикрасою, завдає настрій інтер”єру, допомагає досягти бажаного естетичного ефекту.
• Безпека та зручність у догляді. Керамічна плитка – вогнестійка, не горить, не проводить електричний струм; не вбирає пил та жир; гігієнічна, легко очищується за допомогою вологої ганчірки.
• Комфорт. Багато властивостей плитки служать підвищенню якості життя та комфортабельності приміщень. Служить термоізолятором, ізолює від шуму, не має свого запаху та не вбирає чужий.

Які  деталі  треба враховувати  при виборі  керамічної плитки?

Сьогодні можна вибрати керамічну плитку найрізноманітніших форм, будь-якого кольору та фактури для облицювання підлоги та стін. Тому при виборі плитки виникає спокуса піддатися впливу моди або звабитись оригінальним зовнішнім виглядом окремих взірців. Це дещо легковажний підхід, якщо враховувати, що плиточне покриття дуже довговічне.

Поверхня, облицьована плитками, завжди являється складовою частиною інтер”єру. Наприклад, в ванній кімнаті санітарні прилади та арматура вносять елемент неспокою,  тому плитка має бути нейтральна. На кухні обстановка та приладдя також дещо втомлюють зір – тут теж більше підійде облицювання в спокійних тонах. В жилих приміщеннях стиль завдають меблі, з якими повинне гармоніювати покриття підлоги.

Чіткі лінії плиточного покриття впливають на зорове сприйняття пропорції приміщення. Це треба враховувати при плануванні. Значну роль відіграє світло. При денному та штучному освітленні кольори сприймаються по різному. Блискучі поверхні виглядають інакше, чим матові.

При виборі плитки в першу чергу слід звертати увагу на піктограми – символи, що нанесені на упаковку.

• Ступня на чорному фоні – плитка для підлоги
• Кисть руки – плитка для стін
• Сніжинка – морозостійкість
• Ступня на заштрихованому фоні – підвищена зносостійкість
• Пелюстка полум”я – кількість відпалів плитки

Присутність на упаковці двох однакових піктограм вказує на підвищену якість виробу. Символ “АА” означає, що плитка стійка до дії хімічних речовин. Більш низький опір буде у плитки з символом “А” і по зменшенню -  “В”,”С” і “Д”.

Термін служби плиткового покриття характеризується двома показниками:

• Поверхневою твердістю. Визначається по шкалі МООСА шляхом дії на плитку природнім мінералом. Твердість 1-го класу має м”який матеріал (тальк), а 10-го – алмаз.
• Зносостійкістю. Виміряється в умовних одиницях від І до V по шкалі РЕІ.(РЕІ – найменування методу випробування).

Для плиток для підлоги стандарт УНІ ЕН допускає опір зносу від мінімальної (І ступінь) до максимальної (V ступінь). Але цей показник відносний, і не враховуючи умов експлуатації, неможливо відповісти на питання “Скільки років служитиме та чи інша плитка? Тому, побачивши на упаковці позначку типу РЕІ (metod) ІV, вам прийдеться самому вирішувати, чи відповідає дана плитка вашим потребам, чи ні. Що можна сказати напевне – це те, що плитка  з маркуванням “ІV” прослужить на третину довше, ніж плитка з маркуванням “ІІІ”,

Підлога піддається досить інтенсивному впливу, тому в даному випадку слід звернути увагу на твердість плитки, стійкість до дії хімічних речовин та очищуваність. Незайвим буде відмітити, що бруд більш помітний на світлих поверхнях, чим на темних з неоднорідним малюнком. В той же час на глянцевому покритті, особливо чорного кольору, більше кидаються в очі подряпини та невеликі сколи, які викликають швидке потемніння підлоги. Покриття з плитки з рельєфною поверхнею, так званою рустикою, обов”язково потребуватиме більш ретельного прибирання.

Підлога та стіни ванної кімнати не потребують плитки з підвищеною зносостійкістю. Але тут можливий вплив на плитку різноманітних косметичних або миючих засобів, що володіють деякою агресивністю. Тому вибір слід робити на користь плитки з підвищеною стійкістю до дії агресивних середовищ.

Підлога на кухні піддається більш інтенсивному навантаженню , її частіше миють. Тому плитка для підлоги має володіти більш високими поверхневими механічними характеристиками.

Плитка для зовнішніх робіт повинна в першу чергу володіти підвищеною морозостійкістю.

Плитка для підлоги в громадських приміщеннях, наприклад в магазині, підлягає значним механічним і хімічним впливам. Тут треба вибирати особливо тверду і зносостійку плитку з підвищенним рівнем опору забрудненню і хімічному впливу.

Як правильно підготувати стіни для наклеювання керамічної плитки?

Керамічна плитка, яка вкладається на стіну, як правило не стикається із значними механічними навантаженнями. Але самі стіни можуть деформуватись, що приводить до створення тріщин. Перш чим приступати до облицювання стін необхідно оцінити якість поверхні.  Як правило, її потрібно попередньо підготувати.

Стіни із гіпсокартону грунтують для покращення зчеплення, пластичності, а також  підсилення гідроізоляційних властивостей, що особливо важливо в приміщеннях з підвищенною вологістю. Грунтівка в рідкому вигляді наноситься на стіну перед облицюванням.

Поштукатурені стіни володіють підвищеною вбираючою здатністю. Їх теж грунтують. Попередньо необхідно ретельно покрити заглиблення та тріщини в штукатурці, оскільки тонкий шар мастики не дозволяє компенсувати нерівності. В старих будівлях часто серйозні дефекти поверхонь можна усунути тільки заново оштукатуривши їх або покривши пластинами гіпсокартону.

Перш ніж облицьовувати плитками легкі стіни з гіпсокартону, необхідно перевірити, чи зможуть внутрішні конструкції стін витримати додаткові навантаження. При встановленні стін можна підсилити їх додатковими стояками або використати пластини більшої товщини.

Як правильно підготувати підлогу для вкладання керамічної плитки?

Цементна підлога непрактична. Вона не витримує значного навантаження, її тяжко утримувати в чистоті. Тому таку підлогу часто покривають плиткою. Цементна підлога із слідами інтенсивної експлуатації вимагає попереднього підготування перед облицюванням, тобто нанесення вирівнюючого шару. Спершу цементну підлогу (стяжку) необхідно грунтовно очистити від бруду, залишків розчину та пилу. Краще всього провести вологе прибирання. Оскільки максимальа товщина вирівнюючого шару не може перевищувати 10 мм, впадини необхідно попередньо закрити розчином, наносячи його на вологу грунтовку.

Для більш міцного зчеплення старого цементу та вирівнюючого шару на очищену підлогу наносять грунтівку. ЇЇ розливають по поверхні і розподіляють жорсткою щіткою. На ще вологу грунтовку наносять рідку шпаклівку. Працювати треба дуже швидко, щоб перерва між нанесенням порцій розчину не перевищувала 10 хвилин. Тому необхідно завчасно приготувати достатню кількість розчину. Роботу слід проводити по напряму до виходу, тому що ходити по поверхні можна тільки через 10 годин. Розчин наливають на підлогу, послідовно покриваючи ділянку за ділянкою. Робота проводиться, починаючи з кута, по напряму до виходу. Розчин розподіляють по підлозі за допомогою кельми, особливо ретельно на межах окремих ділянок. Після того як буде обладнана нова рівна підлога, через два дні можна приступати до облицювання

При якій температурі слід укладати плитку?

 1. Укладання плитки при низьких температурах (менш + 5°C ) має особливості. Укладання можна проводити тільки при температурі не менше + 5°C . Це гранично низька температура, при якій цемент твердне належним чином.

2. Укладання при високих температурах (вище + 35°C ) також має особливості. В цьому випадку температура повинна знаходитися в допустимому для укладання плитки інтервалі від + 5°C до + 35°C . Інакше, необхідно змочувати облицювальну поверхню і плитку для зниження несприятливої дії високих температур.

3. Укладання в легковажну погоду або під прямими сонячними променями веде до зменшення ефективності облицьовування, оскільки час висихання при цьому значно скорочується. У разі неможливості відкласти процес укладання необхідно змочити облицювальну поверхню або нанести шар грунтівки. Окрім цього, рекомендується проводити укладання плитки невеликими порціями або використовувати метод "намазування".

Методи укладання плитки.

Існує три методи укладання плитки за допомогою клею. При цьому головною вимогою такого укладання є забезпечення рівномірного розподілу клеїв по всій тильній поверхні облицювальної плитки.

Метод розподілу

Метод застосовується при укладанні облицювального матеріалу невеликого і середнього розміру на тонкий шар будівельного розчину. На поверхню матеріалу за допомогою простої кельми наноситься клей, потім за допомогою пилкоподібної кельми із зубцями під кутом 45-60° відповідного розміру клей рівномірно розподіляється по всій поверхні. Плитка щільно притискається до клею. Для хорошого зчеплення облицювального матеріалу рекомендується додатково скористатися гумовим або дерев'яним молотком, що дозволить прискорити склеювання і рівномірно розподілити клей під плиткою, а також вирівняти її поверхню.

Метод "намазування"

Метод використовується при укладанні облицювального матеріалу невеликого і середнього розміру на шар дрібнозернистих розчинів. Шар склеювального розчину наноситься на тильну поверхню плитки за допомогою простої кельми, при цьому необхідно стежити потім, щоб розчин рівномірно розподілявся по кутах плитки.

Облицювальний матеріал притискається до поверхні. Для хорошого зчеплення облицювального матеріалу рекомендується додатково скористатися гумовим або дерев'яним молотком, що дозволить прискорити склеювання і рівномірно розподілити клей під плиткою, а також вирівняти її поверхню.

Змішаний метод

Даний метод застосовується при укладанні облицювального матеріалу великого і середнього розміру на шар розчину середнього розміру і/або на поверхні з інтенсивним автомобільним і пішохідним потоком, а також при укладанні матеріалів в регіонах з холодними кліматом і облицьовуванню фасадів. Клей наноситься на поверхню і потім розподіляється за допомогою пилкоподібної кельми, також наноситься тонким шаром на тильну поверхню облицювального матеріалу, як в методі "намазування". Облицювальний матеріал притискається до поверхні. Для хорошого зчеплення облицювального матеріалу рекомендується додатково скористатися гумовим або дерев'яним молотком, що дозволить прискорити склеювання і рівномірно розподілити клей під плиткою, а також вирівняти її поверхню.

При укладанні плитки необхідно пам’ятати:

• Цементний порошок засипається у воду малими порціями. Тільки в цьому випадку ви зможете уникнути появи грудочок і отримаєте однорідну суміш.
• Особливу увагу приділите вибору способу підготовки поверхні.
• Використовуйте метод укладання, при якому досягається максимальне склеювання.
• У разі вимушеного переривання процесу укладання, перш ніж знов приступати до роботи, знову розмішайте розчин.
• Якщо плитка укладається на поверхні, схильні до дії прямих сонячних променів, необхідно часто перемішувати приготований розчин, щоб не допустити передчасного засихання поверхні.
• Не рекомендується використовувати прострочені розчини або з кіркою, що вже утворилася на них. Очевидно, додавати свіжий розчин вже підготовлений не можна.
• При укладанні облицювального матеріалу великого розміру або двокомпонентного матеріалу необхідно починати знизу і рухатися по горизонталі; ; забороняється переходити до укладання верхнього ряду плиток до тих пір, поки розчин на закінченому ряду не затвердіє. Залишайте температурні шви через кожні 3.5 мм.     При укладанні облицювальної плитки великого і середнього формату слід використовувати матеріали склад яких має в  основі цемент з синтетичними смолами, які потрібно наносити тонким шаром; при укладанні плитки малого формату можна використовувати традиційні розчини, наносячи їх товстим шаром.
• При укладанні облицювального матеріалу великого розміру або важкого матеріалу використовуйте змішаний метод.
• Склеювальну суміш слід наносити за допомогою зубчатого шпателя, щоб добитися рівномірного його розподілу по всій поверхні. Поверхня для укладання повинна бути плоскою, сухою і чистою, з нього необхідно видалити пил і жири.
• При укладанні підлогової плитки також рекомендується використовувати клеї на основі цементу з синтетичними смолами, за винятком тих випадків, коли роботи проводяться поза приміщеннями, коли допустиме використання традиційних розчинів.
• При укладанні керамограніта використовується склеювальну суміш на основі цементу з синтетичними смолами, який наноситься тонким шаром.
• При виборі розчину для заповнення швів слід враховувати місце укладання і розташування матеріалу, проте рекомендується використання полімерних добавок або синтетичних смол, а не крейдяних розчинів на основі портландського цементу (із-за їх підвищеної пористості і недостатньої клейкості).
• При чищенні плитки після її укладання не можна використовувати металеві або абразивні шпателі. Залишки склеювального розчину для заповнення швів рекомендується видаляти за допомогою вологої губки.
• Стійкі плями видалити спиртом, після чого протерти поверхню чистою ганчіркою. Якщо плями не зникають, слід звернутися у відповідний технічний відділ.

Догляд за керамічною плиткою в процесі експлуатації

Підлога і стіни, якщо вони були правильно підготовлені до облицьовування плиткою, а сама плитка підібрана правильно і грамотно укладена, є дуже міцні і довговічні поверхні. Правильний догляд (разове очищення відразу після укладання і подальше регулярне прибирання) допомагає зберегти естетичні якості плитки на багато десятиліть.

Приведемо нижче основні правила, яких слід дотримувати в процесі експлуатації.

Після укладання необхідно очистити поверхню від залишків клеїв та замазок. Для бікоттури або монокоттури можна застосовувати теплий розчин води і м'яку губку, прагнучи не подряпати емаль. Якщо були укладені плитки грес, то можна використовувати слабкий розчин соляної кислоти (5:1), заздалегідь змочивши шви чистою водою Після миття кислотним розчином знову промити все водою. Полірований керамічний граніт протягом першого місяця експлуатації рекомендується промивати кислотним розчином, оскільки в мікропори зрізаної поверхні забиватиметься бруд і плитка може потьмяніти.

Відомі фірми, що випускають клейові суміші, а також самі фабрики-виробники плитки, пропонують спеціальні склади для очищення поверхні. Застосування таких препаратів бажане.

При прибиранні необхідно максимально обмежити  застосування абразивних порошків або металевих щіток.

Шви  грають також велику роль в естетичному сприйнятті поверхні. При догляді за плиткою слід уникати застосування дуже агресивних засобів очищення, оскільки це може пошкодити швам, особливо якщо він на цементній основі. Шви, затерті епоксидними матеріалами, володіють високою хімічною стійкістю.